Специализированный интернет-портал "История Львова"


Юрiй Андрухович. Лемберзька катастрофа 1826 р.

Рейтинг:   / 4
ПлохоОтлично 
 
“Дня 14 липня 1826 р. прийшла подія, що потрясла цілим Львовом: стара ратушева вежа по полудні зарисувалася й о годині чверть на сему вечером з великим тріскотом завалилася. Наперед вже спорожнено ринок з людей, але все-таки у звалищах погиб трубач, двох жовнірів і кількох робітників”.
 
І. Крип’якевич. “Історичні проходи по Львові”
 
З отого дня суремного, як завалився ратуш,
усе навіки зважене і вписане в архів:
“Понесено у людности не так велику втрату:
погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників”.
Маленька апокаліпса на ринковому пляці:
з розпуки позіхнуло трагічне місто Львів,
мов гер таємний радник над аркушем реляції:
один трубач,
двох жовнірів,
кількох робітників.
 
Зібрали вдовам на свічки, а матерям на ліки.
Дітей забрали в інтернат на вулицю сиріт.
На поминках буяла чернь і мандрівні каліки
і гупав культями о брук увесь калічий рід
(і кожен чесно їв, і пив, і плакав як умів:
погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників).
Поховані під вежею, вони ввійшли в комори,
де світло мре і твердне кров, де вже не чути з тьми,
як на майданах і в шинках реве житейське море.
Там інше світло – і воно біліє над кістьми.
 
Вони зійшли в підземну хлань, немовби в інше місто, –
їх не любили на землі й забули серед хмар.
Ішов попереду трубач.
Він дув натхненно й чисто –
так ніби не трубу тримав, а вогняний ліхтар.
 
Коли ж посмертні очі в них зітліли, мов одежа,
вони злягли на дно камінь – плече коло плеча,
лиш не вгавав, як джерело, і виростав, як вежа,
таємний і хрипкий сигнал – відозва трубача.