Специализированный интернет-портал "История Львова"


Стихи о Львове

Олена Гах. Через вiкно маршрутки

Рейтинг:   / 2
Через вікно маршрутки виднівся смутно знайомий парк.
Спочатку це скидалось на дежавю, та раптом прийшло розуміння,
Що через цей парк проходила і моя Дорога, наповнена почуттями.
Спогади легким холодком прокотились по тілу, розворушили думки…
Й несподівано все почало нагадувати про ТУ, тільки мою Дорогу: запахи, звуки, кольОри.
 
Ностальгія нестримною хвилею розмивала береги емоцій...

Сергей Герасименко. Старый Львов

Рейтинг:   / 2

 

 

Пьянящий запах старины

Неуловимо превосходен!
Остатки крепостной стены,
Скорбящий лик на темном своде.


В тенистых парках листьев шум,
И запах кофе из кофеен.
Мадонна в нише на углу.
Явь и мираж. И сон навеен.

По узким улочкам твоим
Едва разъедутся трамваи.
Здесь по брусчатым мостовым
Повозки с грохотом сновали.

Грицько Чубай. Хронiка

Рейтинг:   / 1
Ігореві Калинцю
 
тоді всю ніч над нашим містом пливли 
двоспальні ліжка замість хмар повідали що з них ран-
ком ішов копійчаний дощ
 
тоді обличчя годинників були смертельно бліді 
і крапали на підлогу сльози хвилин щораз 
рівномірніше
 
заховалися наші коні в буланому листі і 
разом із листям їх вітер кудись погнав
 
а як ми допивали каву то явився нам кишенько-
вий месія й прорік
 
не будьте героями всі одночасно бо станете 
тоді схожими на перекупок що пропонують 
один і той самий товар ставайте в чергу 
на героїзм і

Юрiй Андрухович. Нашiптування вiкiв

Рейтинг:   / 0

 

“В 1885 р. Франц-Йосиф відвідав знову Замок у вечірній порі, в каварні гостила його шляхта, з балькону каварні цісар оглядав ілюмінацію Львова на його честь”.
 
І. Крип’якевич “Історичні проходи по Львові”
 
Мій цісарю, хвала тобі – яка щаслива нація, 
що ти ступив на наш пісок вечірньої пори. 
Кущем небесним зацвіла ясна ілюмінація, 
остроги в тебе срібляні. Ти дивишся з гори.
 
І дим ракетниць очі їсть – яке палке зворушення! 
У церемоніймейстера з напруги карк упрів. 
Ми всі готові хоч на смерть, мов посполите рушення, 
і сльози капають

Юрiй Андрухович. Дидактична вистава в театрi Богуславського

Рейтинг:   / 2

 

“Велике вражіння у Львові зробило те, як один із акторів відкрив домовини з людськими кістяками, – при перебудові костела на театр забуто усунути з підземелля давніх покійників…”
 
І. Крип’якевич “Історичні проходи по Львові”
 
Панове публіка, для трепету і млості, 
для гостроти і свіжості в серцях 
репрезентуєм підземельні кості. 
Панове, всі ми ходим по мерцях,
 
як по мостах. Вони лежать під нами, 
тверді, мов підмурівки у домах, – 
ростуть униз невидними вогнями. 
Пройміться світлом ницих

Юрiй Андрухович. Лемберзька катастрофа 1826 р.

Рейтинг:   / 2

 

 
“Дня 14 липня 1826 р. прийшла подія, що потрясла цілим Львовом: стара ратушева вежа по полудні зарисувалася й о годині чверть на сему вечером з великим тріскотом завалилася. Наперед вже спорожнено ринок з людей, але все-таки у звалищах погиб трубач, двох жовнірів і кількох робітників”.
І. Крип’якевич. “Історичні проходи по Львові”
 
З отого дня суремного, як завалився ратуш,
усе навіки зважене і вписане в архів:
“Понесено у людности не так велику втрату:
погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників”.
 
Маленька апокаліпса на ринковому пляці:
з розпуки позіхнуло

Старинний Львiв

Рейтинг:   / 2

Себастиан Фабиан Кленович,
в переводе Ивана Франко

Досі про гай та бори я вам грав на селянській сопілці,
Та вже про села й міста дещо сказати пора.
З руських усіх городів піднімається вище над другі,
Краю цілого хвала, князь городів, святий Львів.

Радуйся, пристане праці і захисте смілої думки,
Віри старої красо, щирий поклін мій тобі,
В шкірі овечій вовки не гостюють у твоїй вівчарні,
Всяким покусам лихим замкнеш брами твої.

Посеред міста чуткий стереже тебе архієпископ
І благочесним ченцям чесні закони дає.
Староста славний з нутра виганяє усяку заразу
І до суставів усіх злу розійтись не дає.

Світлий сенат помага свому пастирю в праці

Жанна Храмова. Из сборника

Рейтинг:   / 7

Здесь сердце навеки осталось мое—
У ЛЬВОВI У ЦIМ ЗАЧАРОВАНIМ МIСТI,
Где с шелковым шелестом стелются листья
И осень дарит золотое литье.

Он мне—чистовик. Здесь жила набело.
ЧЕРНЕТОК НЕМА. ХОЧ ПОМИЛКИ ТРАПЛЯЛИСЬ.
Но здесь они так терпеливо прощались,
Что воспоминанье об этом светло.

Светло и печально, как вздох тишины,
ЯК СМУТОК СОЛОДКИЙ МОЙОГО ДИТИНСТВА,
С которым уже никогда не проститься.
Пусть будут и внуки им